Притча Бездна ((Наталья Кравченко 4( с украинского

Притча Бездна
Наталья Кравченко 4

https://stihi.ru/avtor/nataly102   контакт



– Что ты знаешь об отношениях? – спросил старик. Впрочем, он не ожидал ответа. Посмотрев взглядом хищника в глаза могущественного властителя, он сказал:
- Отношение это стычка. Как бы вы ни любили, вы будете бороться за власть друг над другом. Чаще побеждает женщина. Ей легче победить. Она Бездна. В Бездну легко упасть. Мужу победить сложнее. Ему нужно стать Небом. Для этого нужно построить дом на фундаменте, чтобы над домом пролетала синяя птица.

На Город опустились сумерки. Синяя птица, как всегда, тихо выскользнула из дома, не нарушив покоя своей хозяйки.
Она любила приходить в большой Дом, построенный ее мужем на Липовой улице, чтобы, забравшись на подоконник, наблюдать за своим Мужем.
Он был тем, кто смог украсть ее призрачную душу в собственном доме. Его глаза цвета самого теплого мая притягивали, не позволяя спастись.

Синяя птица смотрела, запоминая каждое движение, каждый вдох, каждый пустяк. Когда ее муж засыпал, Синяя птица соскальзывала на кровать и долго смотрела на его лицо, касаясь полупрозрачными руками его ресниц, целуя улыбку и проливая невидимые слезы.
Но только за окном начинал просыпаться новый День, она спешно убегала домой, чтобы снова слиться со своей Хозяйкой.
Так и жила она от ночи до ночи, убегая с последними лучами заката и возвращаясь с первыми вестниками восхода.

И только однажды Синяя птица по досадному случаю проявила себя.
Неловко повернувшись на подоконнике, она задела штору, заставив ее всколыхнуться, чем и привлекла внимание мужчины, сидевшего за книгой у своего стола. Как только он отдернул штору, Синяя птица скользнула ему за спину, спрятавшись под кроватью. Хмыкнув и пожав плечами, мужчина вернулся к чтению книги. Этой ночью он так и не заснул, а Синяя птица просидела под его кроватью, не имея возможности прикасаться к любимым губам.

В один из жарких дней, когда Хозяйка, устав, решила прилечь, чтобы вздремнуть пару часов, Синяя птица выскользнула из дома и, прячась за стволами деревьев и стенами домов, снова примчалась к Дому, построенному ее мужем на Липовой.
Удобнее устроившись на широкой ветке вишни, она подперла руками подбородок и глубоко задумалась, ожидая возвращения мужа.
Муж удивился заглянув в ее глаза девичьи и увидев слезы Синей птицы и решил помочь ей.
Мужчина снова обратился к старику, рассказав, что видел Синюю плачущую птицу и тот сказал: -
Да, это и есть те слезы, которые живут в бездне женщины и мужчина должен согреть и понять ее, чтобы стать Небом и наоборот. Но начинается все с простого – не упрекай никого. Это самое простое. Особенно когда действительно любишь. Нет, ты не станешь слаб, но увидишь все свои слезы. Они зашуршают своими темными, мелкими мыслишками, оценивающими и себя, и ее. Вот в этот момент и не упрекай. Небо станет ближе.
Любовь безжалостна. Если ее впустить в себя, ты узнаешь себя настоящего. Чаще эта правда ошеломляет. Ты понимаешь свою мелочность. Если ты не осудишь себя и не упрекнешь, твое Небо станет равным Бездне и ты наконец станешь равным самому себе.


Copyright: Наталия Кравченко 4 , 2023

оригинал:



— Що ти знаєш про стосунки? — спитав старий чоловіка. Втім, він не чекав на відповідь. Подивившись поглядом хижака в очі могутнього володаря, він сказав:
— Відносини це сутичка. Як би ви не любили, ви боротиметеся за владу один над одним. Найчастіше перемагає жінка. Їй легше перемогти. Вона Безодня. У Безодню легко впасти. Чоловікові перемогти складніше. Йому треба стати Небом. Для цього потрібно побудувати будинок на фундаменті, щоб над домом пролітала синя птаха.

На Місто опустилися сутінки. Синя птаха, як і завжди, тихо вислизнула із дому, не порушивши спокою своєї господарки.
Вона любила приходити до великого Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій вулиці, щоб, забравшись на підвіконня, спостерігати за своїм Чоловіком.
Він був тим, хто зміг вкрасти її примарну душу у власному домі. Його очі кольору найтеплішого травня притягували, не даючи змоги врятуватися.

Синя птаха дивилася, запам'ятовуючи кожен рух, кожен вдих, кожну дрібницю. Коли її чоловік засинав, Синя птаха зісковзувала на його ліжко і довго дивилася на його обличчя, торкаючись напівпрозорими руками його вій, цілуючи усмішку і проливаючи невидимі сльози.
Але тільки-но за вікном починав прокидатися новий День, вона поспіхом тікала додому, щоб знову злитися зі своєю Господаркою.
Так і жила вона від ночі до ночі, тікаючи з останніми променями заходу сонця і повертаючись з першими вісниками сходу.

І лише одного разу Синя птаха по прикрому випадку виявила себе.
Ніяково повернувшись на підвіконні, вона зачепила штору, змусивши її сколихнутися, чим і привернула увагу чоловіка, що сидів за книгою біля свого столу. Щойно він відсмикнув штору, Синя птаха ковзнула йому за спину, сховавшись під ліжком. Хмикнувши і знизавши плечима, чоловік повернувся до читання книги. Цієї ночі він так і не заснув, а Синя птаха просиділа під його ліжком, не маючи можливості торкатися улюблених губ.

Одного особливо спекотного дня, коли Господарка, втомившись, вирішила прилягти, щоб подрімати пару годин, Синя птаха вислизнула з дому і, ховаючись за стовбурами дерев і стінами будинків, знову примчала до Будинку, збудованого її чоловіком на Липовій.
Зручніше влаштувавшись на широкій гілці вишні, вона підперла руками підборіддя і глибоко замислилася, чекаючи на повернення чоловіка.
Чоловік здивувався заглянувши в її очі дівочі та побачивши сльози Синьої птахи і вирішив допомогти їй.
Чоловік знову звернувся до старого, розповівши, що бачив Синю птаху, яка плакала, і той промовив:
- Так, це і є ті сльози, які живуть у безодні жінки і чоловік повинен зігріти і зрозуміти її, щоб стати Небом і навпаки. Але починається все з простого — не дорікай нікого. Це найпростіше. Особливо коли справді любиш. Ні, ти не станеш слабким, але побачиш усі свої сльози. Вони зашурхають своїми темними, дрібними мислішками, оцінюючими і себе, і її. Ось у цей момент і не дорікай. Небо стане ближчим.
Кохання безжальне. Якщо її впустити в себе, ти впізнаєш себе справжнього. Найчастіше ця правда приголомшує. Ти розумієш свою дріб'язковість. Якщо ти не засудиш себе і не дорікнеш, твоє Небо стане рівним Безодні і ти нарешті станеш рівним самому собі.