Берег i хвиля ((Наталия Кравченко 4( текст

Берег i хвиля
Наталия Кравченко 4

https://stihi.ru/avtor/nataly102 контакт



Пісок на самоті, що стежить за відбитками ніг та заспокійливий звук морської води.
Вода кличе мене, щоб прийти та поглаиися з ним.
Поки ти дивишся крізь відстань,
це сонце повільно сідає
Поки ти дивишся сутінки через обрій є навколо спокій
Поки ти стоїш на місці,
там починає вітер дути, висловлюючи тут занепокоєння і зганяти печаль геть.

Енергія моря завжди освіжає втомлені ноги.
Стоячи на березі, якраз на межі тієї межі, де море ніжно цілує берег.
Я глибоко замислилася і в голові промайнула думка: "іноді краще залишатися на самоті, далеко від знавіснілого натовпу,
і самій насолоджуватися життям".
Ввійшовши у смугу твердого піску морська вода була далеко, приплив ще не почався
ввійшовши у море мої ноги покрила холодна ковдра...
стоячи перед безкрайним морем і глузуючи з нього: "Я вище тебе, навіть менше за розміром, але я гордо стою перед тобою". Я думала і дивилася далеко у море. Світлр сонця почало меркнути і мій зір не міг проникнути крізь туманну півкулю. І з глибин бездонних морських бриз несеться хвиля...
Хвиля за хвилями хлюпаючись навколо моїх ніг.
Море з кожним разом б'є мене все сильніше і сильніше, нагадуючи мені про помилки та агонії мого життя.
Хвиля від злості накрила мене і
повністю виративши себе у хвилях та у своїх думках, підвишуючи рівень води.
Раптом прийшла до тями, коли бризнули кілька капель холодної воли на мене...
Мої кроки почали йти у зворотньому напрямку.
цілувала морська вола ці горді досінуючі щаблі, яка уникала звортнього контакту з хвилями.
Здавалося: "кожен може пройти по мені" - так хвилі кинули мені виклик і я прийняла. Мої кроки зупинились... я почала іти разом із хвилею. Лінія вздовж хвилі та вздовж моїх слідів була паралельною... Якоїсь миті хвиля стала зовсім поруч зі мною, тобто я перетворилась на хвилю і я не могла тримати паралельність двох ліній...
Але я стояла непорушно. Хвиля ось-ось мала вдарити мене, але мої ноги були тверді, як камінь. інша Хвиля знову розбилася об мої ноги. Я знову дивився на море очима, сповненими впевненості в собі. Бо  я стала крихітною, гордо стоявши перед безкрайнім морем.

тож ми почуваємося самотніми на березі життя, де хвилі прихолять і йдуть, ми самі як хвилі. хвилі йдуть, а ми ні.

Чи рідко ви знаєте, що море є прикладом гарячої істини, що те, що йде, обов'язково має увійти, а те, що входить, обов'язково має піти.

Бо вигляд трудящих хвиль виявляє виразну і яскраву істину, зариту глибоко всередині, яка вічно звучить луною: "О, Ефемерний носій щастя, чому ти робиш мрії реальними і розчиняєш їх так само швидко, як твій приливний ритм? Чому ти приносиш щастя і сум одночасно!!!".


Copyright: Наталия Кравченко 4, 2023

перевод гугл::::::


_________________________



Песок один, следящий за отпечатками ног и успокаивающий звук морской воды. Вода зовет меня, чтобы прийти и поглаиться с ним. Пока ты смотришь сквозь расстояние, это солнце медленно садится Пока ты смотришь сумерки через горизонт есть вокруг покой Пока ты стоишь на месте, там начинает дуть ветер, выражая здесь беспокойство и сгонять печаль прочь. Энергия моря всегда освежает уставшие ноги. Стоя на берегу, как раз на границе, где море нежно целует берег. Я глубоко задумалась и в голове мелькнула мысль: "иногда лучше оставаться в одиночестве, вдали от обезумевшей толпы, и самой наслаждаться жизнью". Войдя в полосу твердого песка морская вода была далеко, прилив еще не начался войдя в море мои ноги покрыло холодное одеяло... стоя перед бескрайним морем и издеваясь над ним: "Я выше тебя, даже меньше по размеру, но я гордо стою перед тобой ". Я думала и смотрела далеко в море. Светлр солнца начал меркнуть и мое зрение не могло проникнуть сквозь туманное полушарие. И из глубин бездонных морских бриз несется волна… Волна за волнами плескаясь вокруг моих ног. Море с каждым разом бьет меня все сильнее и сильнее, напоминая мне об ошибках и агониях моей жизни. Волна от злости накрыла меня и полностью извлекла себя в волнах и в своих мыслях, повышая уровень воды. Вдруг очнулась, когда брызнули несколько капель холодной воли на меня... Мои шаги начали идти в обратном направлении. целовала морская вола эти гордые досенивающие ступени, избегавшие звёздного контакта с волнами. Казалось: "каждый может пройти по мне" – так волны бросили мне вызов и я приняла. Мои шаги остановились... я начала идти вместе с волной. Линия вдоль волны и вдоль моих следов была параллельной... В какой-то момент волна стала совсем рядом со мной, то есть я превратилась в волну и я не могла держать параллельность двух линий... Но я стояла неподвижно. Волна вот-вот должна ударить меня, но мои ноги были тверды, как камень. другая Волна снова разбилась о мои ноги. Я снова смотрел на море глазами, полными уверенности в себе. Ибо я стала крошечной, гордо стоя перед бескрайним морем. так что мы чувствуем себя одинокими на берегу жизни, где волны прихоть и уходят, мы сами как волны. волны идут, а мы нет. Редко ли вы знаете, что море является примером горячей истины, что идущее обязательно должно войти, а входящее обязательно должно пойти. Ибо вид трудящихся волн обнаруживает выразительную и яркую истину, зарытую глубоко внутри, вечно звучащую эхом: "О, Эфемерный носитель счастья, почему ты делаешь мечты реальными и растворяешь их так же быстро, как твой приливной ритм? Почему ты приносишь счастье и печаль одновременно !!!".